Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову, наприклад, без чудового слова "мрія"? Усім нам добре відоме це слово. Дехто скаже, що воно знане з давніх-давен, ще з дідапрадіда. Мовляв, це народне слово, видобуте літературною мовою з глибин душі народу-мовотворця.Однак не поспішайте з таким категоричним висновком. Візьміть "Кобзар" Тараса Шевченка, перегорніть його сторінки - і ви переконаєтесь, що слова "мрія" немає навіть у цього видатного поета. У чому річ? Як могло статися, що поетично - ніжне слово "мрія" відсутнє в Шевченкових безсмертних творіннях? Бо є мрія - це дума про щось прекрасне. Без мрії, як співається, не можна жити. Виявляється, що слово "мрія" виникло в пошевченківську добу. Його створив для української мови письменник Михайло Старицький. Звичайно, так майстерно й філігранно викувати слово можна тільки на злеті поетичного натхнення. Пригадаймо перші кроки цього слова. Це було так: Михайло Старицький написав вірш, який присвятив матері Лесі Українки Олені Пчілці. Новостворене слово припало до душі письменниці й зазвучало в її поезіях. Зусиллям двох поетів - Михайла Старицького й Олени Пчілки - слово "мрія" зійшло на багатобарвній ниві української мови,заквітло, зачарувало нас своєю красою.
