Правила української мови - Іменник
Четвер, 18.09.2014, 05:36

\

Іменник

ІМЕННИК

Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль).

Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це?- вчений; що це?- картопля.

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА

Основна синтаксична роль іменників - підмет (Політики погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).

Іменники можуть бути також:

РОЗРЯДИ ІМЕННИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Серед іменників виділяються такі групи слів:

НАЗВИ ЗАГАЛЬНІ І ВЛАСНІ

Загальні іменники позначають предмети в цілому.

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

НАЗВИ ІСТОТ І НАЗВИ НЕІСТОТ

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?

У цю групу входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?

До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.

Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ

Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.

РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА

Іменник має такі морфологічні ознаки:

РІД ІМЕННИКІВ

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи.

Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.

Третю- що вживаються тільки в множині.

Іменники, що вживаються тільки в однині

Іменники, що вживаються тільки в множині

- власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко

- збірні: студентство, листя, козацтво

- назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття

- речовини: пісок, молоко, цукор

- власні назви: Альпи, Карпати, Гроші

- назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори

- назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі

- речовини: вершки, дріжджі, духи

- назви предметів парної чи симетричної будови: штани, кросовки, куранти

ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ

В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:

Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:

Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:

Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).

Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.

Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.

Інші відмінники називаються непрямими.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:

Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.

Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і , крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.

Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.

Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені).

ПЕРША ВІДМІНА

Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:

До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням .



Правила
Пошук
Міні-чат
500
Порадити наш сайт

Опитування
Як часто ви заходите на наш сайт?
Всього відповідей: 2116
Вхід
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Календар
«  Вересень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930